Специфіка української фонетики, лексики, граматики порівняно з російською

Українська та російська мови як генетичне споріднені мають багато спільного на всіх мовних рівнях - фонетичному, лексичному, граматичному (морфологічному і синтаксичному). Водночас в обох мовах на всіх рівнях є чимало відмінного.

У сучасних лінгводидактичних працях дається докладний аналіз спільного і відмінного в російській та українській мовних системах. За співвідношенням мовних явищ їх поділяють на чотири групи:

1. Мовні явища, які повністю збігаються в обох мовах (будова слова, система частин мови, способи словотворення, типи простих і складних речень, розділові знаки і т. ін.).

2. Мовні явища, що частково збігаються, але мають характерні відмінності (система голосних, класифікація приголосних, типи відмінювання іменників, форми дієслова і т. ін.).

3. Специфічні Специфіка української фонетики, лексики, граматики порівняно з російською, притаманні тільки одній мові явища (деякі фонеми, апостроф, твердий знак, четверта відміна іменників, форми складного майбутнього часу і т.ін.).

Протилежні мовні явища (прийменник з в українській мові і с у російській, буквосполучення йо, ьо і буква е і т. ін.).

Фонетичні явища української та російської мов. Принципи класифікації звуків спільні в обох мовах. В українській мові, як і в російській, звуки мовлення поділяються на голосні та приголосні; приголосні поділяються на тверді, м'які, дзвінкі, глухі. Однакова кількість звуків в обох мовах: шість голосних (а, у, о, е, й, і).

Збігається в обох мовах лише вимова наголошених [у Специфіка української фонетики, лексики, граматики порівняно з російською], [і]; вимова інших голосних має специфіку в обох мовах, яку слід ураховувати, навчаючи двомовних дітей української мови.

Особливо відчутна різниця у вимові ненаголошених голосних. В українській мові ненаголошені голосні не відрізняються різко своєю вимовою від наголошених. Так, голосні [а], [у], [і] вимовляються чітко, як і наголошені, Вимова ж голосних [е], [й], [о] у ненаголошеній позиції дещо змінюється. Вимова звука [е] наближається до вимови звука [й]: [ве^у], [се"ло]. Вимова ненаголошеного [й] наближається до вимови звука [е]: [дивина]; звук [о] у ненаголошеній позиції наближається до вимови звука [у]: [то^'і], [по'б'іг]. Українській вимові, на відміну від Специфіка української фонетики, лексики, граматики порівняно з російською російської, не властиве явище редукції. У російській мові ненаголошені [о] та [а] в першому перед наголошеному складі після твердого приголосного збігаються в одному звуці, що наближається до [а] і позначається у транскрипції знаком Д: [вДда], [гДлДва]. В інших перед наголошених складах ці голосні вимовляються як дуже короткий голосний середнього ряду середнього підняття, що передається транскрипційним знаком [•ь]: [с'ьмал*от] - самолет.1 Різке скорочення, ослаблення, напівглуха вимова голосних - нетипове для української мови явище.

Після м’яких приголосних російські голосні [й], [а], [є] у першому перед наголошеному складі вимовляються як [й] або [и°], або ж як редукований звук переднього ряду [ь Специфіка української фонетики, лексики, граматики порівняно з російською], наприклад: [т'и^'ер'] - теперь, [л'ьхкавой] - легковой.

Педагогічні поради вихователю щодо навчання дітей вимови ненаголошених голосних в українському мовленні такі.

Для того, щоб уникнути редукції ненаголошеного голосного [а], треба трохи збільшити його тривалість порівняно з російським зредукованим [а]. Для того щоб український ненаголошений [о] не перетворювався на [а] чи [т*], треба стежити за тим, щоб губи трохи просувалися вперед, утворюючи круглий отвір.



Для того щоб український ненаголошений [е] не перетворювався на російський [й6] чи російський [й], треба стежити за тим, щоб [є] зберігав свою відкриту вимову, приголосні перед ним не пом'якшувалися, при цьому трохи подовжувати його вимову Специфіка української фонетики, лексики, граматики порівняно з російською. Найголовніше при засвоєнні вимови ненаголошених голосних в українській мові - це не скорочувати їх надмірно й вимовляти всі склади повнозвучно, з рівномірним напруженням усіх голосних.

Приголосні звуки за вимовою також відрізняються в російській та українській мовах.

Для української вимови приголосних характерним є: відсутність пом'якшення приголосних перед голосним [е]; відсутність пом'якшення губних приголосних у кінці слова і складу; наявність фарингального [г] на місці російського проривного [ґ]; наявність м'якого [ц']; тверда вимова українського звука [ч]; відсутність оглушення дзвінких у кінці слова та складу.

В українській та російській мовах не збігається кількість приголосних: твердих (в укр. мові - 22, в рос. - 18), м'яких (в укр Специфіка української фонетики, лексики, граматики порівняно з російською. мові - 10, у рос. - 17). глухих (в укр. мові - 12, у рос. - 15). Українській мові властиві африкати [дз], [дж], що відсутні в російській мові.

Під час опанування росіянами українського мовлення найбільші труднощі виникають під час вимови таких приголосних: тверда вимова звука [ч] і сполучення [шч], що позначається буквою щ; вимова фарингального [г]; вимова африкат [дж], [дз], [дз']; вимова палаталізованих зімкнених без фрикативного призвука; вимова палаталізованого [ц']; напівпом'якшена вимова звичайних приголосних [ж'], [ч'], [ш*] перед [і] та подовжених [ж':], [ч':], [ш':] перед [і] та голосним заднього ряду; тверда вимова приголосного перед [є]; вимова шумного [й]; дзвінка вимова приголосних наприкінці слів і Специфіка української фонетики, лексики, граматики порівняно з російською наприкінці кореня перед наступним глухим приголосним.

Фонеми [ш] і [ж] у російській мові бувають тільки твердими.

Особливо важко дається вимова фарингального українського звука [г] тим, хто зовсім не володіє українською мовою; вони намагаються вимовляти його як задньоязиковий дзвінкий звук на зразок російського. Тому вихователь повинен провести серію вправ на зміцнення м'язів кореня язика і задньої стінки глотки, а потім за допомогою шпателя показати артикуляцію цього звука і закріпити його вимову в чистомовках.

В українській і російській мовах наголос динамічний. рухомий, силовий. Наголошений голосний завжди триваліший за ненаголошений. Більшість спільних за значенням слів для української! російської мов не розрізняються наголосом. Проте Специфіка української фонетики, лексики, граматики порівняно з російською положення наголосу в російських і українських словах часто не збігається: укр. - верба', спа'ла, бра'ла; рос. - ве'рба, спала', брала'.

Педагог повинен пам'ятати, що дитину не можна навчити вимовляти лише окремі звуки, ізольовані від слова, від живого мовлення, бо тоді, за А.А.Реформатським. «вийде лише скандування усіх фонем за основними видами без урахування позиції та видозмін, які виникають у тих чи тих позиціях».

Дітей потрібно відразу вчити вимови звуків у цілісному потоці мовлення, у словах, словосполученнях, реченнях. При цьому звертати увагу на наголос, мелодику, інтонацію.

Лексика. Сукупність усіх слів, наявних у мові, називають лексикою Специфіка української фонетики, лексики, граматики порівняно з російською або словниковим складом. Чим розвиненіша мова, тим багатший її словниковий склад. Українська мова належить до числа високорозвинених мов. Тільки в «Українсько-російському словнику», виданому в шести томах Інститутом мовознавства АН України понад 120 тис. слів. Тисячі слів зареєстровано в різних спеціальних словниках. Словникове багатство української мови характеризується й різноманітними стилістичними можливостями слів, здатністю їх відобразити найтонші відтінки думки, психологічний стан, почуття людини.

У словниковому складі української та російської мов багато спільного. До спільних характеристик належать наявність повнозначних (що мають предметно-смислове значення) та неповнозначних слів (службові слова, що виражають зв’язки та відношення між повнозначними словами); слів з конкретним та абстрактним значеннями Специфіка української фонетики, лексики, граматики порівняно з російською (назви почуттів, психічних станів, властивостей, якостей тощо); багатозначних слів (полісемія); синонімів (слова різні за звуковим складом, але близькі за значенням); антонімів (слова з протилежним значенням); омонімів (слова, що мають однакове звучання, але різне значення).

В українській мові, як і в російській, слова мають пряме (природна ознака предмета, явища, процесу) та переносне (образне, фігуральне уявлення про предмет) значення.

Є в українській мові, як і в російській, фразеологічні звороти (аж за вухами лящить, зелена вулиця, замовити слово, ґедзь напав і т. ін.).

Частина лексики в обох мовах є спільною, однаковою як за значенням, так і за звуковим оформленням та вимовою. Це Специфіка української фонетики, лексики, граматики порівняно з російською такі слова, як рот, рука, лампа, сумка, парта, рак, мак, суп і т. ін. Їх слід використовувати як транспозиційний матеріал, який сприяє розумінню та активізації словника мовців, які оволодівають українською мовою.

Частина лексики є спільною за буквеним складом і відрізняється лише вимовою: вода, поле, море, нога, голова. зуб, дуб, машина та ін.

Є слова, які відрізняються одним або кількома звуками, які теж зрозумілі росіянам: стіл, ніс. вухо, ніж, лисиця, вовк та ін.

Значна група слів притаманна лише українській мові: черевики, парасолька, сукня, шкарпетки, лялька, панчохи, Ґелґотати, реготати, рахувати та ін.

Спільні та схожі ознаки лексичного складу часто Специфіка української фонетики, лексики, граматики порівняно з російською є причиною лексичної інтерференції не тільки у тих, хто починає вчити українську мову, а й у мовленні корінного населення. Найпоширенішими з них е міжмовні кальки (невмотивовані запозичення з російської мови), наприклад: мені подобається ця кукла, я хочу цю синю лодочку.

Досить часто в мовленні як дорослих людей, так і дітей трапляються фонетичне українізовані російські слова (пирожне, спинки, зонтик, чулки, носки, одіяло) та міжмовні омоніми (рубель, слідуючий, закалялися, красний).

За допомогою спеціальних вправ педагог може запобігти виникнення таких інтерференцій на початкових етапах засвоєння української лексики, оскільки пізніше їх значно важче буде виправити.

Граматика (морфологія та синтаксис). Граматична будова української та російської Специфіка української фонетики, лексики, граматики порівняно з російською мов має однакову систему частин мови з однаковими морфологічними ознаками і синтаксичною роллю, подібну систему відмінювання і дієвідмінювання. Багато спільного є у граматичних категоріях іменників, прикметників, займенників і дієслів. Досить схожий і синтаксис обох мов.

Проте в кожній мові є свої граматичні закони, ігнорування яких призводить до граматичної інтерференції.

Так, значні труднощі в росіян викликає незбіжність роду та числа іменників. Порівняймо за родом:

українська мова російська мова

собака (ч. р.) собака (ж. р.)

зір (ч. р.) зрение (с. р.)

посуд (ч. р.) посуда (ж. р.)

біль (ч. р.) боль (ж. р.)

пара (ж. р.) пар (ч. р Специфіка української фонетики, лексики, граматики порівняно з російською.)

путь (ж. р.) путь (ч. р.)

життя (с. р.) жизнь (ж. р.)

За числом:

українська мова російська мова

меблі (мн.) мебель (одн.)

двері (мн.) дверь (одн.)

ліки (мн.) лекарство (одн.)

розкоші (мн.) роскошь (одн.)

І в українській, і в російській мовах іменники змінюються за відмінками (їх по шість в обох мовах). Специфічно для української мови є клична форма як звернення. Наприклад: Мамо, іде вже зима... (Леся Українка).

Багатьох помилок припускаються мовці у вживанні відмінкових форм іменників, які не збігаються в українській та російській мовах. Наприклад, у формі давального і місцевого відмінків однини іменників І відміни, а також у формі місцевого Специфіка української фонетики, лексики, граматики порівняно з російською відмінка однини іменників II відміні: лежить на столі (лежит на столе), приїхати до сестри (приехать к сестре). У деяких однокореневих словах української та російської мов не збігаються закінчення (днів ~ дней, сніги - снега, курей - кур, матерів - матерей. краї - края), відмінки (по дорогах - по дорогам, по містах - по городам), наявність чи відсутність чергування приголосних (на картинці - на картинке, на руці – на руке, на нозі - на ноге, у вусі - в ухе), змінність чи незмінність слова (укр.: пальто-на пальті, кава ~ кави; рос: пальто ~ на пальто, кофе - в кофе та ін.).

Як в українській, так і в російській мовах прикметники мають вищий та найвищий ступені Специфіка української фонетики, лексики, граматики порівняно з російською порівняння, утворення яких не завжди збігається. Так. коротка форма і порівняльний ступінь якісних прикметників в українській мові утворюються від основи порівняльного ступеня (найглибший, найважчий), у російській - від похідного прийменника (глубочайший, тяжелейший). Найвищий ступінь прикметників в українській мові утворюється за допомогою префіксів (кращий від усіх, дорожчий за все), в російській — за допомогою слів все, всех (лучше всех, бьістрее всех, дороже всех). Закінчення прикметників чоловічого роду в називному відмінку в українській мові -їй, -ий (синій, червоний), у російській -ий, -ми, -ой (синий, черньїй, голубой).

Є відмінності і у граматичній категорії числівника (чотири кольори - четьіре цвета), у відмінюванні кількісних числівників на -десят (п Специфіка української фонетики, лексики, граматики порівняно з російською'ятдесяти - пятидесяти) та деякі інші.

Спостерігаються труднощі в засвоєнні давального й місцевого відмінків займенників (мені - мне, на мені – на мне), вживання вставного й у непрямих відмінках займенників 3 особи (разом з ним, задоволений ним - вместе с ним, но доволен им).

В українській мові займенники скільки, стільки змінюються як числівники два, три, чотири (скільком), в російській - як прикметники (скольким).

Український присвійний займенник Їхній змінюється за відмінками, на відміну від російського их, який не відмінюється.

Дієслова як в українській, так і в російській мовах мають неозначену форму, яка в українській мові має закінчення -ти (водити, мити, носити}, а в російській - -ти Специфіка української фонетики, лексики, граматики порівняно з російською» -ть, -чь (мести, ходить, стричь).

Значні відмінності в обох мовах спостерігаються в дієслівних суфіксах. Порівняймо:

українська мова російська мова

(-і-) біліти, старіти {-є-} белеть, стареть

(-ува-) ночувати (-ева-) ночевать

(-ова-) аплодировать

(•юва-) господарювати (-нича-) хозяйничать

Українська мова має тільки їй властиву просту форму майбутнього часу дієслів (гратиму, читатиму, читатимеш). Дієслова минулого часу однини чоловічого роду в українській мові вживаються із суфіксом в- (ходив, носив, писав), у російській - з -д- (ходил, писал, носил). Суттєво відрізняються закінчення дієслів 3 особи однини: пише, грає, любить - пишет, играет, любит.

В українській мові для утворення простої форми вищого ступеня прислівників використовуються суфікси •ше, -іше (глибше, веселіше), в російській -ее Специфіка української фонетики, лексики, граматики порівняно з російською, -же (красивеє, глубже).

Найвищий ступінь простої форми утворюється з допомогою префікса най- (найкраще), складної - з допомогою слова всіх (усіх) з прийменниками від. за (край, від усіх)» у російській мові — всех, всего (всех лучше, всего дороже).

Істотні відмінності в українській і російській мовах спостерігаються у вживанні прийменників. Порівняємо

українська мова російська мова

зайшов у хату вошел в дом

зайшов до хати

йти до школи идти в школу

говорити про дітей говорить о детях

за формою по форме

у справах делам

Усі ці відмінності мусить добре знати вихователь, кий буде навчати дітей-росіян української мови.


documentbajhapt.html
documentbajhiab.html
documentbajhpkj.html
documentbajhwur.html
documentbajieez.html
Документ Специфіка української фонетики, лексики, граматики порівняно з російською